Поточні виклики децентралізації: дискусія з експертами

Хід реформи органів місцевого самоврядування, що нового є сьогодні, на скільки ефективно впроваджуються зміни, як рухається децентралізація сьогодні – про це та багато іншого розповіли експерти регіональним журналістам у стінах Українського кризового медіа-центру 4 червня.

Ірина Євстаф’єва, “Скіфія”, Херсон: Кабінет Міністрів України видав рішення, за яким поза межами населених пунктів об’єднані громади можуть розпоряджатися землями. Але з’ясувалося, що не всіма землями. Є, наприклад, на території колишні ферми (навіть розвалені). І, насправді, виходить, що не так багато земель відходить до ОТГ. У нас є нещодавно створена Білозерська ОТГ. У них поза межами є 2000 га земель, а насправді вони можуть керувати тільки  420 га.

Сергій Шаршов, директор Департаменту з питань місцевого самоврядування та територіальної організації влади Мінрегіону України: Питання дуже актуальне, воно засвідчене, внесено червоною ниткою реформи самоврядування як одне із завдань, які треба вирішувати. Була велика кількість спроб врегулювати ключове питання, що стосується повсюдності органів місцевого самоврядування на території всієї адміністративно-територіальної одиниці. Починаючи з 2014 року, була маса спроб законодавчо врегулювати дане питання через Парламент. У цілому його не можна вирішити рішенням Уряду, а лише – прийняттям відповідних змін до законодавства на рівні ВРУ. Є ключові закони (зокрема, Земельний кодекс), до яких потребується внесення змін. Ще в 2014 році було зареєстровано близько чотирьох законопроектів, які між собою якимось чином відмінні, 2015-й – декілька законопроектів, минулого року – два законопроекти, які вирішують це питання. Але разом з тим у Парламенті не прийнято жодного рішення, яким би було урегульовано це питання. Розуміємо, що воно є дискусійним, особливо серед політиків.

Разом з тим, за дорученням Прем’єр-Міністра України Урядом в минулому році розроблено і ухвалено відповідний проект, який поступово матиме найменше вузьких місць, дозволить місцевим органам самоврядування приймати відповідні рішення поза межами населених пунктів щодо земельних питань. Але всі ці законопроекти об’єднує те, що є виключення з тих чи інших земельних ділянок. Це в першу чергу землі, які мають особливу цінність. Уряд вийшов із законодавчою ініціативою про те, що ці землі не повинні передаватися – але передається право на управління, прийняття рішень на всю юрисдикцію органів місцевого самоврядування. Наразі в Парламенті ще тривають певні дискусії, але оскільки питання стоїть без руху з 2014 року, Урядом ще в лютому місяці було прийняте рішення, яке дозволяє передавати ділянки саме сільськогосподарського призначення. Наразі розглядаються і включаються в порядок денний Парламенту (але чомусь відкладаються) вирішення цих питань. Є певні ініціативи депутатських груп, що це питання треба вирішувати на законодавчому рівні. Сподіваюся, що найближчим часом воно буде вирішено.

Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації “Інститут громадянського суспільства”Я спробую зробити певний екскурс цього питання, і дам інформацію, яку ви не почуєте ніде.

Пункт перший – ресурси мають відповідати повноваженням. Тому в жодній країні Європи ви не знайдете у комунальній власності сільськогосподарських земель. Адже це не є компетенція місцевого самоврядування.

Пункт другий. Чи Уряд передав землю місцевому самоврядуванню чи ні? Не передав і не може передати. Уряд сказав робити те, що передбачено земельним кодексом України, де багато років записано, що орган місцевого самоврядування (якщо йому потрібно побудувати школу, створити пасовище, побудувати водогін) – звертається у звичайному порядку до державного органу, що управляє земельними ресурсами, і проводить операції для оформлення такої ділянки. На жаль, органи місцевого самоврядування протягом 20 років існування земельного кодексу не роблять таких кроків, тому що думають, що їм можуть передати всю землю автоматично. Автоматично нічого не буває.

Пункт третій – орган місцевого самоврядування має поширювати свою юрисдикцію на всю територію, але це не означає, що він має ділити землю. Він має планувати землю для правильного її використання – земля може знаходитися у різних формах власності.

І найважливіше. На жаль, популізм в Україні зашкалює. Тому може бути прийняте рішення про одномоментну передачу земель державної власності органам місцевого самоврядування. Я вам скажу, що якщо це буде здійснено, ми отримаємо величезну проблему з обігом земель сільськогосподарського призначення. Тому що питання щодо можливості купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення вже перезріло. Але уявіть собі: як буде здійснюватися обіг земель, якщо не буде державного банку земель? Спекуляція, волюнтаризм і рейдерство – будуть процвітати. Але ніхто не згадає, що рішення розглядається поза ув’язкою двох питань: обіг земельних ділянок і управління ними. Візьмемо Польщу, де завжди була приватна власність на землю, але там півтора мільйони гектарів сільськогосподарських земель знаходиться в державному управлінні. Візьмемо Німеччину, де також завжди була приватна власність на землю, але там є спеціальна агенція (як і в Польщі), яка тримає приблизно 30% земель сільськогосподарського призначення у державній власності. У Франції ви не знайдете жодного гектара землі, яка належить комунальній власності і знаходиться не під парками, будинками, дорогами і кладовищами. Нема таких земель. Тому ми маємо розуміти, що це питання повинне розглядатися у комплексі.

Я розумію, залишилося небагато земель і є бажання швидко їх розділити і передати у приватну власність. Але за нами стоять покоління українців, які малі або не народилися. І вони мають жити в умовах, коли ринкове регулювання землі гарантується державним банком.

Тетяна Кривоніс, Харків: У нас на Харківщині досить активно просувають тему державно-приватного партнерства. Але підприємці не дуже активно погоджуються на співпрацю із місцевими органами влади, представниками держави, скажімо так. Які гарантії надає держава для тих, хто збирається долучатися до співпраці?

Сергій Шаршов: Насправді зараз є відповідна нормативна база, яка вирішує і забезпечує це питання. А з іншого боку ми вбачаємо, що інвестор іде скоріше саме в об’єднану громаду, ніж в якусь невеличку сільську, селищну раду, яка не має свого ресурсу. Тим паче, коли приходять інвестори у ту чи іншу територіально-адміністративну одиницю, то вони відразу запитують планувальну документацію, адже в інвестора будуть гарантії, що якщо йому виділиться територія для будівництва підприємства, і він її точно побачить у відповідній планувальній документації, яка затверджена відповідним рішенням органу влади. Чи, наприклад, не буде такої документації і немає гарантій для інвестора, що то буде якась червона паркова рекреаційна зона, і в будь-який момент рішення суду чи якоїсь владної інституції змусить цього інвестора прибратися звідси, і не буде ніяких гарантій.

Разом із тим, ще раз хочу відзначити, що зараз ми вбачаємо багато гарних проектів і гарних прикладів, де залучається приватне партнерство до вирішення тих чи інших проблемних питань. Окрім того, із нашими партнерами міжнародними, донорськими організаціями (коли заходить там якийсь проект на реалізацію в тій чи іншій громаді) ставимо одну із вимог – залучення сюди, крім коштів із місцевого чи державного бюджету, також і кошти або приватних юридичних осіб або фізичних осіб. І тоді, коли точно у нас є зацікавленість, так би мовити усіх сторін, то це є 90% успіху реалізації проекту… Таких прикладів є маса і про це варто було б говорити через регіональні ЗМІ.

Анатолій Ткачук: Я вам скажу, що найкращою гарантією буде рішення Конституційного суду (про яке ще мало хто знає), яке забороняє скасовувати рішення рад постфактум. Тому що обирається нова рада і приймає рішення скасувати заднім числом те, що було прийнято, а там вже будинок збудовано. Це катастрофа. Так не буває. І зараз це вже отримало додатковий юридичний захист.

Журналіст: Скажіть будь ласка, що ви розумієте під “спроможністю громад”? Бо цей термін звучить дуже часто і я гадаю, що його розуміють різні люди по-різному.

Анатолій Ткачук: Спроможність громади означає, що громада може виконувати повноваження, які надані законом органам місцевого самоврядування територіальної громади. Якщо перекласти це простою мовою, це означає приблизно таке: середня освіта – це є в компетенції громади. Для того, щоб була середня освіта – ми повинні мати 12 класів. У середньому норма – 25 дітей на клас. Тобто якщо в громаді немає такої кількості дітей, щоб забезпечити середню освіту, а є цементний завод, який дає величезні надходження – це не означає, що громада спроможна. Вона фінансово багата, але вона неспроможна. На жаль, ви праві, питання спроможності перекрутили в інше, якщо що є в громаді гроші (у когось від землі, а в когось від цементного заводу) – вона спроможна. Насправді, це не так. Спроможність – це можливість виконувати всі повноваження, які передбачені для цього рівня. І неважливо, для того є гроші, чи немає, тому що держава є великою, територія є різної фінансової спроможності, і тому є елементи вирівнювання і державного субсидіювання.

Сергій Шаршов: Хочу сказати, що є Європейська Хартія місцевого самоврядування і саме спроможність якимось чином із 1996 року забувалася або відходила на другий план. Справа в тому, що в Європейській Хартії місцевого самоврядування чітко виписано, що на місцеве самоврядування мають право територіальні громади, але вони повинні бути спроможними.

Є дуже велика кількість перекладів, дефініцій із цієї спроможності. Навіть у деякій мірі багато років тому було замість спроможності йшла мова про дієздатність, хоча дієздатність, на мій погляд – зовсім не те. Але поряд із тим, у нормативній базі наразі у постанові Кабінету Міністрів України “Про визнання спроможними територіальні громади” є чітке визначення. І воно говорить про можливість тій чи інший адміністративно-територіальній одиниці надавати перелік відповідних послуг в громаді, які вони повинні реалізовувати. Ну, це те про що говорив Анатолій Федорович Ткачук.

Ірина Малик: 31 травня Мінрегіон погодив 180 інфраструктурних проектів від об’єднаних громад. Серед них немає проектів Івано-Франківської і Миколаївської області. Скажіть, будь ласка, вони не подавалися чи проекти були неякісними ?

Сергій Шаршов: На сьогоднішній день у нас на розгляд комісії було подано проектів більше, ніж від третини ОТГ. Уже розглянута чимала кількість проектів більшості областей України. Справа в тому, що набули чинності відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів про розгляд таких от проектів (що спрямовані на підтримку інфраструктури ОТГ) , яка говорить, що після набуття чинності розподілу коштів, протягом двох місяців мають розглянутися і бути подані відповідні проектні заявки. Це зроблено з тією метою, щоб у нас не затягувався процес реалізації проектів до зими. Тому що всі ми розуміємо, що багато проектів пов’язаних із будівництвом нових доріг. Якщо затягувати ці проекти до зими, то їх буде просто неможливо реалізувати. І наразі у нас є сподівання, що виконаються відповідні норми, урядового рішення і до кінця червня всі проекти будуть у повній мірі розглянуті. Адже підстав для того, що погано розглядаються і погано подаються інфраструктурні проекти у нас немає. Два роки поспіль вони реалізовуються майже на 100%.

Що стосується по конкретних областях – є різні проблеми, причини, чого вони не розглядалися. У першу чергу це певні технічні помилки, з іншого боку – недотримана процедура. Найбільше – це коли закуповується різна спецтехніка або об’єкти, що закуповуються безпосередньо органом місцевого самоврядування. А цьому повинно передувати створення комунального підприємства. Тому що сільському голові і депутату селищної чи сільської ради не потрібна ця спецтехніка, вона має бути на балансі відповідного комунального підприємства, яким розпоряджаються органи місцевого самоврядування. Багато громад, особливо ті, що утворилися у наприкінці минулого року, зіткнулися з певною проблемою (для них це проблема) і їх ще треба навчати, проводити тренінги. Люди вперше в своїй історії отримали такий потужний фінансовий ресурс і потрібно правильно спланувати, як його використати і правильно заповнити технічні заявки. Це пов’язано з тими громадами, які вперше подають такі проектні заявки і мають спроби реалізувати відповідні інфраструктурні субвенції.

Ольга Ткаченко, Перша електронна газета, Кропивницький: Уже пройшов певний час, відтоді коли спростили процедуру об’єднання громад навколо міст обласного значення. На Кіровоградщині поки що тихо на цю тему, жодних заяв. Більше того, одне з міст дуже пручається від об’єднання, називаючи села тягарем. Тому два питання: чи тільки в нас в області така ситуація і чи села дійсно тягар?

Сергій Шаршов: Насправді набули чинності відповідні зміни до законодавства тільки на початку травня цього року. Пройшов лише місяць. За оперативною інформацією, яку я маю, у нас десь близько 20 міст обласного значення уже включилися до процесу приєднання до себе тих сільських/селищних рад, які розміщуються у приміській зоні. Тобто процес потихеньку набирає обертів.

Разом із тим, що стосується міст, які говорять так скептично, як ви сказали, то це не зовсім правильно. Більшість керівництва міст обласного значення розуміють, що саме в приміській зоні є можливості для подальшого їхнього розвитку. Вони розуміють, що міста є найбільшими точками економічного розвитку, які замкнені межами адміністративно-територіальних одиниць сільських/селищних рад. І вони не можуть розвиватися і просуватися далі без відповідних територій. Але разом із тим хочу сказати, що у виграші, виходячи з такої ситуації, будуть як жителі сільських територій, так і жителі міста. Якщо ми вивчимо зарубіжний досвід, то бачимо позитивні зміни і гармонію проживання жителів сільських населених пунктів із жителями міст. Наприклад, якщо подивитися по Любліну, то ми бачимо певний відтік із міських територій до гміни Люблін. Більшість жителів переїздить із центра міста у сільські території. У комплексі це дає можливість гармонійно розвиватися відповідній гміні.

Анатолій Ткачук: Я додам, що оце говорить про відсутність розуміння трендів. Адже, ви розумієте, що в основному ВВП формується у містах. А люди живуть не тільки в містах. Держава відповідальна і за міста, і за сільські території. Тому децентралізація запропонувала механізм утворення громад, де є місто і сільські території. І таким чином ВВП гармонійно поширюється на всій території, і локальні громади отримують шанс для зростання. Якщо голова у місті думає, що він такий розумний і лишиться сам (тільки містом), а держава нехай займається сільськими територіями, то він глибоко помиляється. Тому що якщо всі будуть об’єднані, а місто буде не об’єднане, вилучення з цього міста буде значно вищим для тих громад. І місто нічого не отримає. Якщо місто сьогодні починає процес об’єднання з територіями, воно гарантовано позбавляється ризику вилучення, а плюс додатково отримує субвенцію на розвиток сільських територій. Сьогоднішнє управління – це високоінтелектуальне управління. Перегорніть сторінку ієрархії, лобізму і популізму.

Журналіст: У Дніпрі ситуація навпаки. Громада, яка поруч із містом, категорично не хоче іти у місто. Бо в них більше доходів на одну людину і більше порядку, ніж у місті.

Анатолій Ткачук: Це друга сторона медалі. Є великі міста, міста-мільйонники, де зовсім інша структура життя, ніж у навколишніх територіях. І ці території біля міста-мільйонника фактично використовують близькість до великого ринку і тому вони бояться втратити свою самостійність у паразитуванні (у хорошому сенсі) на цьому великому ринку. Тому в таких випадках застосовуються механізми горизонтального співробітництва. Велике місто і навколишні міста чи громади, які в Європі називають другого ярусу, створюють спільні проекти. Наприклад, у тому ж Любліні є каналізаційна агломерація. Коли гміни навколо Любліна об’єднані по одному питанню – спільному каналізуванню. З іншого боку, сміттєва агломерація. Коли частина гмін, яка не має можливості де утилізовувати сміття, об’єднується з містом для спільного збирання і утилізації цього сміття. Це – високоінтелектуальне управління.

Тетяна Кривоніс, Харків: Пане Сергію, ми говоримо про добровільне об’єднання громад. А що буде з тими, які зараз не об’єднуються і поки що не бачать тих перспектив, про які ми пишемо і говоримо?

Сергій Шаршов: На останньому форумі у Вінниці, Президент України Петро Порошенко чітко заявив, що тим, хто не зможе добровільно об’єднатися, буде певна “допомога згори”. Це цитата Президента України. Хочу відмітити, що за європейським досвідом впровадження реалізації реформи такої політики (яка йде зараз в Україні) в будь-якому випадку, зрештою, остаточне рішення було прийняте на рівні держави. Разом із тим, коли на питання “коли”, щоб звірити годинник, то мушу сказати, що у 2020 році відповідно до Конституції України у нас мають відбутися чергові вибори до органів місцевого самоврядування. І буде досить дивна ситуація, коли у нас 700 або 1000 об’єднаних громад, які матимуть відповідні можливості для реалізації своєї внутрішньої політики, матимуть інші правила гри з бюджетним кодексом, матимуть інші повноваження, інші функції і поруч будуть функціонувати абсолютно інші адміністративно-територіальні одиниці, так звані “залишенці”, які не взяли участь у процесі формування громад на добровільній основі. Тому, я впевнений у особливій ролі регіональних медіа у тому, що треба пояснювати і розказувати успіхи і ефективність об’єднання. Адже є ризик того, що жителі, які будуть проживати не в об’єднаній громаді, просто запитають у своїй місцевих депутатів, або міських/селищних рад, чому ці процеси відбуваються успішно в об’єднаній громаді, а не відбуваються у їхній громаді. Треба пояснювати, переконувати, і поки є час на добровільній основі все це зробити.

Повертаючись до попереднього питання, коротко скажу, що дійсно була зустріч десь три місяці тому з міськими головами Дніпропетровської області і вони звертали увагу на те, що біля міст обласного значення утворилося маса ОТГ і в дійсності їхні доходи на одного жителя набагато перевищують доходи на одного жителя міста. Але якщо аналізувати й оцінювати видаткову частину, то жителі цих громад активно користуються відповідною інфраструктурою міста обласного значення. Інструментом для вирішення цих проблемних питань є заключення відповідних договорів, використовуючи положення Закону про співробітництво об’єднаних територіальних громад, що, власне, досить широко використовується в країнах Європейського союзу.